| |
| Мій розум на вчорашню ніч був орендований Трьома янголами І говорили вони словами Що пахнули мовби польові квіти мирт і грушки Вологі до сліз Радісні наче перший усміх маляти Ті янголи не творили див ані не вказували На істинність Істини Вони зникли не прощаючись Лишень лишили на книжковій полиці Сріблясту кулю Для зберігання душі А в тиші Морозко й боляче йти по битому шклі Надто скорочені й перекручені повідомлення У похилених телеграфних стовпах моєї душі Той джаз що ти щовечора слухаєш Тактовно переходить у танго А всі кольори що за собою ховають Крім чорно-білизни Крім того що ніколи не сталося Товчене шкло на канапі Коротше ти не заснеш Роздертість свою ми змушені тамувати тривалими переїздами Із одного міста у інше Та ми як були Так і є І все вже зливається Колесо Фортуни із чортовим Дихання із поривчастим вітром Інтернет з інтернатами Дизель із повітряним джазом Обличчя бліді з моніторами Пастельні фарби із полотнами Сліпий дощ зі слізьми Кому тепер вірити У тиші страшнішій ніж крик У тиші страшнішій ніж крик
| |
|
| В мене щойно з'явився новий LiveJournal Messenger. Моє Windows Live ID - bareth@livejournal.com. Зареєструйся теж і ми зможемо спілкуватися! | |
|
| Скільки недосконалості наших ролей Стою без тебе один на межі Ідеального злочину Двійко бездомних дітей Подібно до нас Лишили на кращі дні Свої пісочниці Сезони дощів трамваї і травень Я хворий на блюз На тебе до кінчиків пальців Коли в наших очах будиться ранок Світло майже незримо Проходить крізь час Автостоп у Карпати Гарний початок Бути разом коли Все проти нас Тихо зійдеш як день новий Мов квітка на мольберт | |
|
| Надто розумні щоб думати І зверхні настільки щоби відступати Гримаси запекло нестерпні Доводиться витинати Із бляхи троянди Чеканити чекані чеки Купити кориду для тебе Карету корито і куриво У поношені організми Ми вливаємо пругкість рибин Відпливаємо з порту поспішно Де є насильство Підозрілого миру Затискаємо міцно акорди Як долонями бува затуляються Пробиті артерії Віримо і вростаємо в небо На повен зріст Наших пристосованих до того легень
| |
|
| Боже збав від тих празників, їнакше не скажеш. Пацє заколов’ім, жінка наварила шампанського з румбамбару, галунки в росолі з лушпи цибулі поквацяла, соли, масла, цвіклів наладувала в шклєночки, кубаси до кошика втрамбувала, чисником натерла, міртов замаїла, шоп мухи і мухуї не сідали, і всьо готовченко – тепер лишаїцці тіко той кошичок посьвітити. Бож сьвічене для ворганізму ліпше за несьвічене – твердит моя наукова аксійома. Як знавбим, шо то буде далі – ліпше заперсі бим в хаті і нікуда не ходив. Але тре вийти межи люди. Невіть президент заблудивсі в командіровці, а наш стрийко Бенедик заслабли на скрут кишок. Дурного як дзвоном накриє – то він сі випарпає, а мудріший мусе терпіти більше. Так і зі мном. Заки я сьвітив кошик, пісєче вісілє витігнуло г мене з літної кухні півпацєтя, тілько кости сі полишали на подвіру. А кіко то комбікорму і терпіннє пішло, жеби свинюк той виріс! Наш пристайко Бровко і то не вратував ситуації, бо по-перше, сам з ними румиґав свіжину, а по-друге, їден терхач не справи сі проті дванайцітьох. А моя Мішель тоди мішала вермішель на росіл із кугута і заки зачула той пісєчий театр на вобісцю – всьо сі втихомирило і раз-два повалило до сусідів. Бабиско в їдній нічнушці і шлапаках з веранди встигла тілько запустити в них шуфельком, жи вуглє сі ньом підкидає і на тім сі стало. А наш гниляк Бровко лежів догори цапки і мруживсі на сонцю, доки в його животиско не полетіла качілка; моя вірна над бідом не паткає, бо колись кінчала курси дісантури в французкім лєгіоні і має чорний самурайский пояс. На базари всьо купиш, а в Хмельницку можна ше таньше. ( ::КРУТИМО ПЕДАЛІ ДАЛІ::ДАЛІ:: ) | |
|
| Як си нагадаю, яке то було вісілє в Ґинка і Павліни, то дотеперкай ми тиск сі підноси. Довга-довга історія… Вони вже і самі не памнєтают, з чого то сі зачило. Він не був ані комбайнером, ані шофером в бобіку голови сільради, просто малим вернувсі з батьками з Сибіру. Вродивсі в глухій тундрі, де множатсі вовки і сіро-бурі медведі, жеби хоть троха сі розігріти. Тоди в цілім сьвіті якраз пішла була мода на сексуальні перевороти, а в сесері наші вчені вивели новий сорт кукурузи. На пітнайцітому кілометрі, як сі їде з Микулинец на Амстердам, вони си купили вагончик, шоп на початку можна було троха сі перекантувати і освоїтисі. Збирали гриби, ягоди, япка, робили сушенину і то всьо возили попутками на ярмарок в область. А як назбирали капку грошви то вдарилисі в просьвітництво, а на той час з ним був дефіцит, бо всі нормальні патріоти мучилисі в тюрмах і засланнях. Але ніхто в простому народі ше толком не знав про рокенрол, блюз і тим більше про чіпси – то тато з мамом Ґиня правдами-неправдами діставали бабіни і пластінки зо Заходу: перше, шо треба було зробити – споїти самопалком начальника взводу прикордонних служб, а потім пролізти попід колючий дріт і спіткати польских оптовиків, бо вони тоже хтіли вижити, доробитисі до чогось і своїм малим дітям вставити золоті зуби дев’їтсот двайціть п’єтої проби. А плата проста – гіпсові фіґурки Лєніна і жилізні рублі, кажут, жи в Ївропі то всьо діло кришили, підігрівали на високій температурі і виходив добротний і моцний матер’ял для зубних пломб. За рік вони вже мешкали в своїй хаті і на десіть кільометрів ближче до Амстердаму. З малого Ґинка виріс вже нічо такий хлопака, але ніхто го не міг осігнути розумом і поставити на місце. Поки всі пацанята ходили на гуртки з вирізання лобзіком і стрибків в ширину, то він вже встиг запустити довгі патла і витесати з явора гітару на ілєктриці. Вчителька все ніц-но ганьбила Ґинка за ті грішки, бо на ню тоже тиснули з райвно, а йому хоть би шо! Всьо знав на пітьорки, шей сам часом підказував вчителям від англійскої до тригонометрії. Всі вже змирилисі, жи кар’єра комсомольця йому не світе, то мовчали, а як приїжджила обласна перевірка – то ховали го за шкілєтом в шафі в кабінеті біології. На той час то ше були поридні люди, шо не кажіт – серце Галичини! ( ::ДАЛІ::ДАЛІ::КРУТИМО ПЕДАЛІ:: )
| |
|
| Останнім часом навколо мене відбувається багато змін, деякі фільтраційні, з огляду на те, що мене на всіх не вистачить, інші ж належать до світу пригод які стаються зі мною, незалежно від мого "так" чи "ні".
Отож, минулої п"ятниці 3 квітня в обід після роботи ми поїхали в Черляни на рибалку, рибка спить, клювати не хоче. З пустими кошами ми вже увечері пішли на пиво в "Криївку", що на пл. Ринок 14 (півроку я там відпрацював офіціантом). Сидимо спокійно, весело, п"ятеро осіб, час рікою пливе в північному напрямку, хто співає - хто вливає, як нормальні люди. За якийсь час до мене підходить знайомий чувак із запитанням: "ти хочеш мені щось сказати?" Коротке досьє: Ігор Павлов працівник і завідувач барменів компанії "!Фест!" до якої належать заклади типу криївки, кафе мазох, гасова лямпа, трамвайчик, золота роза етс, цебто дітищ нашого рідного Газпрому.
Я підводжуся з місця, підходжу до нього і відповідаю: "що ти є уйобок!" (цю ретроспекцію я сказав, тому що свого часу той Павлов заклав мене із напарником за те, що ми в часі робочого дня на вулиці несли по пляшці "микулинецького", просив бач менеджерів криївки, аби нас штрафанули кожного на 300 українських карбованців). Тому я сказав таку річ! А він мене валить з голови в район носа і верхньої щелепи, я неуспішно роблю кілька зустрічних ударів наосліп. Збігається охорона, мої друзі встають із місць, ну просто все сталося блискавично і ніхто ніц не розуміє, шо ся робе на тому світі.
Потім розборка стає більш масова - я відмиваюся зі своєї кров"яші, збираю частини окулярів охорона прикриває того пацанчіка, мій друг встигає вибити йому зуба, загальний гул, починаються просьби того ж Павлова пробачити йому, бо він мене переплутав із якимось Відвідувачем, який не розрахувався (показав якусь бібліотечну картку), що його дії були необдумані і тд.
Я його пробачив, а він дешево відкупився, тобто без моральної компенсації та без виклику міліції, а за нові окуляри я ще мусив доплачувати, таке от. Наступного разу буде інакше, бо коли вже персонал починає вийобуватися, а потім плазувати із вибаченнями - то кому таке куревство треба?! Чому на відповідальні посади вибирають неврівноважених придурків? Чому ми маємо зважати на плазунів на робочому місці?
Це написано для того, аби мене ніхто пізніш не перепитував, а де ти був у ніч з п"ятниці на неділю?..
За такі речі треба брати як мінімум 1000 $ готівки, не можна піддаватися на вибачення, а я дурний...
| |
|
| Від любові до ненависті
Не багато не мало
Три кроки
Час розставляє нас на робочі місця
Почуття проживають в окремій резервації
Десь на краю приміської прірви
Нудьгую з тобою
Із геніальними сенсаційними вбивствами
Масовими демонстраціями протестами
Гротесками полонених в підвалах дітей
Наша нудьга нас віддалює-зближує
Сухі ялини кашель і шмаття
Планування відпусток
З пункту А в пункт Б
Березень | |
|
| Баракови Обамі присвячую Позавчорай ходив’ім до Мандональдса. То є такий великий кабак, де можна і хробачка заморити, і влєти межи кишки чорної газбульки соса-соли. В реклямі на цілий екран показуют, жи ті гавбурґери є такі велицьозні, добрі, геж мир і щистє настают на земли і сонце світе на всі свої мільйон ват. То я спеціально пішов перевірити. А де там! Стоїш, чемпиш поки твоя черга надійде, підходиш до ляди, а дівка в кольоровім чепчику вже шкіре свої двайціть штири і питає, шо і як. То говору, чікен мандатиц, чорну газбульку і чисту шклєночку, бо за пазухом приникав з собом чікушку від братової, то тре менче-більше адаптуватисі до нової атмосфери, по-люцки. І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь… Сюда ходе як до церкви: молодняк, мами з дітьми і такі як я. Напуцовані мешти, дубльонка, байкова сорочка, модний триденний заріст і скручена в рурочку ґазета «Максім» під пахов – повне обмундируваннє. Дочекав’ім сі на їдзенє і сиджу тихенько в кутку як миш. Дивлюсі в тілівізорну коробку на то, жи шпиціалісти викрили, шо та Конституція, яка в нас є – скачали десь з інтернету і цілу ніч 28 червня дев’їносто шестого перекладали на нашу мову. То тілько почиток, а далі: нині в нашу рідненьку Верховну Раду ракета трафила, патрійоти троха пострілєли депутатів, а хто з політиків встиг – самі добровільно в контейнерах вивтікали до Сибіру... А ту виджу, заходе така кубіта, років під трийціть, геж ми відбивна з пиріжка вивалиласі на підлогу. Пахне жінком здалека. Але не чіпаю, бо і сам я не тутейший, а вона борше всього вчителька молодших клясів чи коханка шпекулянта якого, або і то, і друге. Ну і нашо мені того на сам великий піст, такі думки з голови я виганєю як павуків...
( ::ДАЛІ::ДАЛІ::ДАЛІ:: )
| |
|
| -1- довіряти причини нема паде дощ білий і ти як пітьма що раптово впада в океан над яким повітря із птаством впереміш із завмерлими планерами настрій мій не залежить уже від стронцію кальцію білої магії музики уряду грошей алкоголю погоди гормонів нема нічого окрім особистих справ ( Читати ДАЛІ ) | |
|
|
наступивши часу на п’ятнадцяту ногу заходжу із сонцем додолу додому вже розчленований на тіло і душу зайві думки таємниці лежу отак на столі я спина вухо рука легені нога волосяниця кусає мене а я є зуби кусаючі взаємно її діалог пізнання бувши богами ми так нічо не вкурили та хай навіть і так хто втамував би нашу успадковану спрагу якщо вино було ще зовсім молоде і терпке просто вхопити би ту руку яка піпеткою вкраплює в кожен організм почуття вхопити і потиснути так щоб аж захрустіло літери малюються у повітрі і часом геть сплутані загалом чуєш пришестя різних оркестрів початково вступають у гру бубни виразності і віолончелі примарності хропе суфлер у суфле на троні із Рільке Рембрандта Рабле кохання одне яким би я мав дуже пишатися налягає на пересолену їжу і цукровану каву не знає що мода всесвітня а що добрі фільми вибирається із пробірки й кліше довгорукої дійсності під звуки і смак затяжних стерео-поцілунків приязнь інших ґатунків то вдалий об’їзд в положенні незнання як доби і пішки шахматних дошок не ходять до тилу дружба між чоловіком та жінкою – теорія безпеки і захисту особистих кордонів байдарка на каламутній воді на сталевому якорі на звичайнісінькій мілині там де назавше топиться ризик пробачати себе і любити | |
|
| Всім не подякувати, всього не згадати.
Отож, Дійство вдалося, шкода, що приміщення не змогло помістити усіх, бо не всі хотіли стояти. Лінивий народ))))
Офіціанток перепросимо, а далі - більші проекти)))
Шануймося, бо так нам і треба!     | |
|
| 
WHO: Микола Bareth Шпаковський та гурт «Los Colorados»
WHEN: Неділя, 8 березня, 19:00
WHERE: Тернопіль, «Коза-Бар» За древнім обрядом в цей оригінальний день, щойно стемніє, вони виходять на полювання за необачними душами молодого жіноцтва, неводом музики виловлюючи найкрасивіші перлини. Їх показують у прайм-таймі на телебаченні.
Вони захоплюють радіо.
Про них пишуть районні ґазети.
Вони невпинно слідкують за Вашими рухами…
Не майте обережності – долучіться до пригоди і пошкодуйте тих, хто не прийшов))))) Захід відбувається за вельми цінної підтримки вимираючих видів Червоної Книги, магазину «Молоко», Дженіфер Еністон, Пенелопи Круз, Анжеліни Джолі, а також Титильківецького Шиферного Заводу. Учасники ніякої відповідальності не несуть.
Кількість місць обмежена. Працює face-control.
Гості каріматами не забезпечуються. | |
|
| іграшки роблять що коли ми спимо структури стрункі кипарисів в доброму гуморі гамір гаремів харлеїв гамаки ґумаки й генделі ген генетично вспадковуєм вміння стояти і їздити в черевах черлених трамваїв травми трави і травлення все таке тривіальне як прем’єри в повторенні потворні почвари борсаються в зеленому золоті а мені б тільки пізнати що відбувається в твоєму розумі і в сонці серця також чи іграшки там уночі святкують День Людини чи ні | |
|
| Принесений в жертву жінкам з навколишніх поселень чужинських із поглядом мертвішим за блимкання світлофора третім оком стежу за жестами графікою губ змінами тиску чорно-білими олівцями малюю твій профіль на склі і твій рожевий берет Де незабутнє здобулося днями без назв та миру і данина рутині це майже як сповідь дияволу або нічне виглядання когось у роздягнуті вікна в моїх навушниках самотужки завелися бджоли рослини ростуть крізь причини забобонів усіх заборон і маю також нав’язливе відчуття що якийсь громіздкий телевізор розчинився між нами в ефірі етеру Я не звикав ще що давно вже постарів і тепер тільки видко летючу шкварку цигарки у стемнілому танцюючому дзеркалі нічної райдуги розламаної навпіл як Христос | |
|
|  7 лютого.
18.00
м. Тернопіль
"КОЗА-бар"
Проект "ОДИН НА ОДИН"
СВІТЛАНА ПОВАЛЯЄВА (м. Київ)
ГРИЦЬКО СЕМЕНЧУК (м. Хмельницький)
Ведучий: Микола Шпаковський
Курує: юрійзавадський
Запрошує: "КОЗА-бар"
"ОДИН НА ОДИН" - серія літературних тандемів за участі зірок української прози та поезії і молодих, перспективних, талановитих авторів.
СВІТЛАНА ПОВАЛЯЄВА - народилася у 1974 році. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка (спеціалізація – телевізійник), працювала на телеканалах СТБ та «Новий», у журналі «ПІК» та інтернет-газеті ForUm. Одна з небагатьох сучасних письменниць, які, відповідаючи епосі інформаційного перенасичення, створюють літературу, яку цікаво читати. Підтримує легалайз і рок-музику, воліє писати книжки і виступати по регіонах перед вдячними слухачами й читачами. Вірші і проза публікувалися у збірках, антологіях, літературних часописах. Працює журналістом на 5-му каналі у програмі «Новий час» (і, подеколи – «5 копійок»). Є автором циклу казок для дітей «Вррум-чарівник» та «Вррум в лабетах Правил», які плануються вийти друком у видавництві «Грані-Т» у 2007 році.Основні твори:«Ексгумація міста»,«Замість крові»,«Орігамі-блюз»,«Сімург»«Камуфляж в помаді»,
«Небо – кухня мертвих».
ГРИЦЬКО СЕМЕНЧУК - поет, організатор літературних акцій. Народився у 1991 році в місті Хмельницькому.
Співкоординатор літературного формування «Західний Фронт Молодої Поезії».Учасник багатьох літературних фестивалів і перфоменсів («Київська Барикада», «День Незалежності з Махном», «Молода Республіка поетів»). Має численні публікації в хмельницькій пресі та інтернет-часописах. Літературний координатор
львівського соціокультурного часопису «Просто Неба». Зараз живе і навчається у Львові
| |
|
| З уст річ Кожна у своїй манері Нестримна і вишукана З павзами для розгалужування міркування Бриз твого видиху паруючи прокладає біблійний канал вглиб Каньйону Мостів Малиновий захід притьма заливає сиропом погляд услід тобі Перш ніж підеш у вікно назовсім перш ніж перша ніж ніч з уст річ
 Випробовування апаратури. Це найспокійніша фота із недільного святкування створення студії Колорадос Рекордз (Тернопіль). Все решта під цензурою)))) | |
|
| Люди, я майже про всіх із вас чудово пам"ятаю, але...
мені важко знаходити час для бога і господа нашого - Інтернету!
кінец казання. | |
|
|  24 січня.
18.00
м. Тернопіль
"КОЗА-бар"
Проект "ОДИН НА ОДИН"
ГАЛИНА КРУК (м.Львів)
МИКОЛА ШПАКОВСЬКИЙ (м. Львів)
Ведучий і автор проекту: Грицько Семенчук
Курує: юрійзавадський
Запрошує: "КОЗА-бар"
"ОДИН НА ОДИН" - серія літературних тандемів за участі зірок української поезії і молодих, преспективних, талановитих авторів.
ГАЛИНА КРУК - поет, літературознавець, перекладач. Народилася 30.11.1974 у Львові. За освітою – філолог-медієвіст, захистила дисертацію на тему «Українське низове бароко: поетика стилю і жанру» (2001). Авторка поетичних збірок «Мандри у пошуках дому» (Львів, 1997), «Сліди на піску» (Київ, 1997) та «Обличчя поза світлиною» (Київ, 2005), а також численних публікацій у літературній періодиці. Тексти перекладалися англійською, німецькою, шведською, російською, польською, сербською, хорватською та іншими мовами.
Пише вірші та оповідання для дітей. Авторка двох книжок «Марко мандрує довкола світу» і «Важко бути найменшим» (2003). Перекладає з польської, російської, білоруської мов.
Лауреат міжнародних літературних конкурсів «Гранослов» (1996) і «Привітання життя» ім. Б.-І.Антонича (1996), стипендіат програм «Gaude Polonia» міністра культури Польщі (2003) та Homines Urbani на Віллі Деціуша у Кракові (2005), а також Балтійського центру письменників і перекладачів (Ґотланд, Швеція, 2007). Член Асоціації українських письменників. Живе у Львові, викладає зарубіжну літературу у Львівському національному університеті імені І.Франка.
МИКОЛА ШПАКОВСЬКИЙ - прийшов у світ 13 листопада 1983 року. Випускник психології Люблінського Католицького Університету Івана Павла ІІ. Засновник творчого об'єднання «ТаБаКо» (Львів), іноді виконує власні пісні спільно із «Лос Колорадос» (Тернопіль), учасник кількох польських та українських літературних конкурсів, перебуває на «Потязі 76», публікувався в «Digital Романтизм 2.0», «Вакації-2» . Останнім часом зосереджує зусилля на «Західний Фронт». Відомий як Bareth. Хобі: сезонні роботи. | |
|
| Святе Різдво Рекламна пауза Вміщена між кадри фільму Вирито корінь життя Розладнані прилади В закоцюблих долонях Димучі мундштуки чуттєвості Щаблями пнутись клавішами кліше Останніми трьома пальцями Кутя старечого стола Не встига вистигати Від морозу гаряче Молитись Хтось мене випадковий Викрав мене від мене За моєї довгої відсутності Фаза роздвоєння розбиття пізніше Стягуєш шматинки моїх штрих-кодів Викладаєш бруківку мною Зціплюєш зубами кільця ланцюга із димом Круглими літерами гачечками здивованості Кошлатими зозулями засніжених годинників Внутрішнім диханням каменем кашлю Левиною долею опівнічного пішоходця Оболонками сномарень кованим ковчегом Парфумами що оберемками густішають в повітрі павуками Глухими перезвуками прибоїв та висохлих лиманів Зціплюєш мене всіма зубами Вгризаєшся гостро і смачно Що заболіли мене твої зуби Не я Різдво Нелюдської праці Над деталями обману і правди Подібно оголити В собі неможливо можливо Як на героя самого себе | |
|
| Дівчита і Цизорики «Західному Фронту» і гурту Los Colorados присвячую «Зара так лехко звар’ювати, як в битий валінок сі висціти» – так все приповідав двоюрідний тесть мірошника Федя, жи пішов в зєті до Дупчаків, шо через хронічну грижу перейшов в ліпший світ. Файні кобіти, як не душевно понадщерблювані, то шукают вигоди, хлопа з грубим полярушом – то барсєтка по-львівски. Знав’ім їдну таку Василину: мальована перекисьом і хном блондинка, зубчики рівненькі (лекше кобаса сі кусає), відбілені так, жи на сонци вочи разят, вардзольки ангольські, причому мештів ніґди не могла си нормальних підібрати, лаба в неї була 45-го розміру, татова доця. Як би сказала кому – скач до кирниці або вішайсі за їдну ніч зо мном – то зробив би певно кажен. Баяніст на ровери так сі раз був на ню задивив, жи попав під камаза. А був він ше на півставки вчительом в школі, то діти так підскакували з радости, жи плафони і голови порозбивали, уборщиця Стефця плакала дві неділи аж пішла в запої, а баян попав в шкільний музей на місце почота. Не баба, а чорт в спідници! Через таких найліпші колгоспи сі розпадали, християни ділилисі на православних і католиків, а в шпекулянтів безсовісно скаче доляр. Але на всяку кобіту є свій індивідуальний підхід і спосіб. ( :: ДАЛІ-ДАЛІ-ДАЛІ :: ) | |
|
|
І, зиркнувши, сказав той: «Я бачу людей, які ходять, немовби дерева»… Мр. 8, 24 Добром на добро Милосердям прицільно у серце Поки я спав Все змінило кшталти свої Смугасте поздовжнє розуміння себе І теплий синтепоновий ковдрекс Шпоновані меблі Наче справжні на дотик Розум прирученого вовкодава Провадить мене посеред діброви Де складно повірити в ранкове сонцестояння відвертості В трухлявих пеньках множаться анаконди Систематично втираю під шкіру твій придих і смак День прощання з боргами Суміжний з безглуздою шпарою на підошві правого черевика Мені стало відомо Хто мені підсолоджує свіжий сніг самоти Затишок ручної роботи Поміж людьми як серед дерев та риб | |
|
| |
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
